Про назву - Україна
18 квітня 1187 року в літописі була зафіксована перша згадка назви нашої держави – Україна. Варто зауважити, що дата 1187 рік – це перша згадка, але не сама поява назви, яка має бути набагато старішою. Ця дата дуже ріжить очі самі знаєте кому))) а це період Русі, коли ще й ніякого московського князівства не існувало і не планувалось. Що ж означало слово Україна в давніх літописах? Сусіди вічно твердять, що Україна – це окраїна. Є така думка і серед українських вчених. Але, якщо для науковців це один із варіантів до обговорення, то для ворогів це свідома та цілеспрямована позиція на приниження українців. Україна, або Вкраїна – слово, що позначало свій край. Тобто, сучасною мовою можна сказати, що Україна в часи Русі – це було слово, яке позначало Батьківщину. Московити ж наполегливо вживають назву нашої держави, як «край чогось», тобто «окраїну». А з огляду на те, що нас (і стольний Київ у першу чергу) називали Південно-Західним (від москви, зрозуміло) краєм – висновки напрошуються однозначні – південно-західні окраїни московії. Саме тому вони почали говорити «на Україну» - маючи на увазі, «на окраїну». Проте, наша історія, зброя та військо демонструє – що це саме вони окраїна нашої середньовічної української держави Русь, і що це саме вони периферія нашої культури, науки та освіти. Пропоную цитату з Іпатіївського літопису, в якому зафіксовано вживання назви Україна.
«У тім же поході розболівся Володимир Глібович недугою тяжкою, од якої він і скончався. І принесли його в город його Переяславль на носилицях, і тут преставився він, місяця квітня у вісімнадцятий день, і покладений був у церкві святого Михайла, і плакали по ньому всі переяславці.
Він бо любив дружину, і золота не збирав, майна не жалів, а давав дружині; був же він князь доблесний і сильний у бою, і мужністю кріпкою відзначався, і всякими доброчесностями був сповнений. За ним же Україна багато потужила».